Дослідники описали еволюцію смертельного метастатичного раку сечового міхура
Дослідження показало, що метастази раку сечового міхура часто стають джерелом нових метастазів і мають високу генетичну різнорідність.
Дослідники з Університету Вашингтона та Онкологічного центру Фреда Гатчінсона реконструювали еволюцію метастатичного раку сечового міхура, проаналізувавши первинні пухлини та численні метастази 20 пацієнтів із термінальною стадією хвороби. Робота показала, що в більшості випадків поширення раку відбувалося не лише з первинної пухлини: метастази часто ставали джерелом нових метастазів. Про результати дослідження повідомляє Nature.
Науковці використали зразки, зібрані в межах програми швидкого посмертного дослідження. Вони отримали 20 зразків доброякісних тканин, вісім первинних пухлин і 80 метастазів. Загалом для секвенування ДНК відібрали 93 пухлини; також провели аналіз РНК у 83 пухлинах, одноклітинне дослідження ядер РНК у 15 зразках та секвенування безклітинної ДНК.
Метастази поширювалися між собою
Для 16 пацієнтів, у яких були якісні дані первинних і метастатичних пухлин, команда побудувала філогенетичні дерева клонів раку. У дев’яти з 16 випадків, або 56%, одна рання метастатична пухлина дала початок усім іншим метастазам. Первинна пухлина була головним джерелом поширення у п’яти пацієнтів, або 31%.
Щонайменше одну подію поширення «метастаз — метастаз» виявили у 13 пацієнтів, тобто у 81%. Усі 16 пацієнтів мали полі-клональне поширення, коли до формування нової метастази долучалися кілька клонів пухлинних клітин. У 12 випадках зафіксували міграцію кількох різних клональних ліній. Вищий рівень такої поліклональності був пов’язаний із вищим ризиком смерті, хоча автори зазначили статистичну тенденцію з показником P = 0,09.
Різні підтипи та пізні генетичні зміни
Серед досліджених пухлин були звичайна уротеліальна карцинома, плазмацитоїдний підтип, уротеліальна карцинома з плоскоклітинною диференціацією, нейроендокринні та саркоматоїдні пухлини. Пацієнти з плазмацитоїдними пухлинами мали найкоротшу виживаність у цій когорті. Пухлини з неуротеліальною гістологією частіше демонстрували поширення за участю кількох клональних ліній, ніж звичайна уротеліальна карцинома.
Автори також встановили, що патогенні мутації зазвичай виникали раніше за великі структурні зміни геному. Водночас у всіх 20 пацієнтів були пізні субклональні патогенні зміни, що посилювали генетичну різнорідність пухлин. Після лікування інгібіторами імунних контрольних точок метастази формувалися за участю більшої кількості клонів і частіше мали поліклональне походження.
