Дослідники виявили регулятор MYT1L що обмежує пластичність гліобластоми
Дослідники визначили MYT1L як регулятор, що обмежує пластичність клітин гліобластоми та знижує ріст пухлин у мишей.
Науковці створили атлас регуляторних програм клітин гліобластоми та визначили транскрипційний фактор MYT1L як ключовий обмежувач їхньої здатності переходити між різними станами. У дослідах на клітинах гліобластоми, отриманих від пацієнтів, посилення роботи MYT1L сприяло набуттю нейроноподібної ідентичності та зменшувало пластичність клітин. Після трансплантації таких клітин мишам також спостерігали зниження росту пухлин, повідомляє Nature.
Атлас понад мільйона клітин
Автори проаналізували профілі експресії генів і доступності хроматину більш ніж у мільйоні клітин із 12 первинних гліобластом без мутацій IDH. До вибірки ввійшли 657 275 пухлинних клітин і 368 054 клітини мікрооточення пухлини, зібрані в кількох ділянках кожної пухлини, зокрема в перитуморальних зонах.
Гліобластома є найпоширенішою первинною пухлиною мозку серед дорослих і вирізняється значною клітинною неоднорідністю. Дослідники зазначають, що пухлинні клітини можуть набувати властивостей, подібних до клітин-попередників олігодендроцитів і нейронів, а також астроцитарних, мезенхімальних та пов’язаних із гіпоксією станів. При цьому нейроноподібні клітини виявилися найменш пластичними серед досліджених злоякісних станів.
Регуляторні бар’єри між станами
Для аналізу команда розробила обчислювальний підхід scDORI, який дав змогу реконструювати мережі регуляції генів на рівні окремих клітин. Метод виявив 31 активну регуляторну програму та фактори, що або активують певний клітинний стан, або пригнічують програми альтернативних станів.
За висновком авторів, переходи між станами гліобластоми не є цілком довільними: їх спрямовують епігенетичні «магістралі» та «бар’єри». MYT1L належить до мережі репресорів, яка активно пригнічує альтернативні злоякісні стани в нейроноподібних клітинах. Видалення MYT1L, навпаки, посилювало пластичність і злоякісні властивості клітин. Дослідники вважають, що штучне посилення таких репресивних бар’єрів потенційно може фіксувати пухлинні клітини у менш адаптивному стані.
