Дослідження виявило розбіжності у вимірюванні емоційної саморегуляції
Дослідження показало, що опитувальники, завдання та МРТ по-різному оцінюють здатність людини регулювати емоції.
Міжнародна група дослідників з’ясувала, що поширені способи оцінювання здатності людини переосмислювати негативні емоційні ситуації майже не узгоджуються між собою. Йдеться про опитувальники, оцінки емоційних реакцій під час виконання завдань і дані функціональної МРТ щодо активності мигдалеподібного тіла мозку. Про результати роботи, опублікованої в журналі Nature, повідомляє Ars Technica.
Когнітивне переосмислення є одним з елементів когнітивно-поведінкової терапії. Воно передбачає повторне осмислення ситуації, що спричинила негативну емоційну реакцію, аби зменшити її вплив. Здатність до такого процесу пов’язують з емоційною стійкістю.
Три підходи дали різні результати
Автори дослідження проаналізували 40 наборів даних функціональної МРТ. Вони порівняли три індекси, які часто вважають пов’язаними показниками здатності до переосмислення: особистісні опитувальники, самооцінки емоцій після виконання завдань і зниження активності мигдалеподібного тіла під час переосмислення.
Мигдалеподібне тіло розташоване глибоко в мозку та часто активується за емоційних реакцій. Тому дослідники припускали, що його активність має знижуватися, коли людина намагається послабити емоцію. Однак зафіксований ефект виявився невеликим: для його виявлення з 80-відсотковою статистичною потужністю одному дослідженню знадобилося б 1105 учасників.
Обережність щодо висновків з МРТ
Порівняння індивідуальних відмінностей у даних МРТ, відповідях на опитувальники та оцінках завдань показало, що варіації цих показників майже не корелюють. Дослідники також не побачили очікуваної картини в ділянках мозку, пов’язаних із прийняттям складних рішень. Вища активність мигдалеподібного тіла супроводжувалася вищою активністю в інших мозкових ділянках, тоді як за слабшої емоційної реакції активність у центрах міркування теж була нижчою.
Науковці зазначили, що результати потребують фундаментального перегляду того, як здатність до переосмислення вимірюють та інтерпретують на поведінковому й нейронному рівнях. Опитувальники можуть відображати довгострокові особистісні тенденції, натомість завдання та МРТ фіксують реакції в конкретний момент і за різних експериментальних умов. Автори закликали з особливою обережністю робити сильні висновки про емоційну саморегуляцію людини лише за активністю окремої ділянки мозку.
