Льодовиковий щит у Канадській Арктиці міг знову зростати 2 тисячі років тому
Дослідники знайшли свідчення повторного зростання льоду на Баффіновій Землі близько 2 тисяч років тому, яке змінилося відступом після 1960 року.
Залишки Лаврентійського льодовикового щита на острові Баффін у Канадській Арктиці могли почати повторно розширюватися приблизно 2 тисячі років тому, однак близько 1960 року цей процес змінило антропогенне потепління. Таких висновків дійшла група дослідників, яка вивчала льодовикову шапку Барнс — останній фрагмент одного з куполів колишнього щита, повідомляє BBC News.
На піку Лаврентійський льодовиковий щит вкривав більшу частину Канади шаром льоду завтовшки до двох миль і утримував обсяг води, еквівалентний приблизно 80 метрам рівня моря. Дослідження опублікували в журналі Science.
Як встановили час відступу й наступу льоду
Льодовикова шапка Барнс є холодною біля основи: вона примерзла до скельної поверхні й не ковзає по ній. Завдяки цьому лід не стирає рослинні рештки під собою. Після відступу льоду на оголеній землі зростала тундрова рослинність, а під час нового просування льодовик накрив і законсервував її.
Науковці застосували два методи датування. Вміст ізотопу берилію-10 у верхньому шарі валунів дав змогу оцінити, як довго порода була відкритою для неба. Результати свідчать, що щит відступив майже до сучасної межі льоду близько 3600 років тому, а приблизно 3000 років тому міг скоротитися ще більше.
Також команда радіовуглецево датувала мохи, які загинули, коли їх накрив льодовик. Близько 70% цих дат припадають на район 1800 року — період найбільшого поширення льодовиків Північної півкулі в останні тисячоліття, відомий як малий льодовиковий період. Дані з сусідніх льодовикових шапок, де зібрали майже 200 дат загиблих рослин, не містили зразків старших за 2 тисячі років. Автори вважають це свідченням початку повторного розширення льоду приблизно тоді.
Відступ льодовикової шапки після 1960 року
За інтерпретацією дослідників, зниження сонячної енергії у високих північних широтах упродовж тисячоліть зрештою переважило потеплювальний вплив невеликого зростання концентрації вуглекислого газу. Між 8000 і 2000 роками тому вміст CO2 в атмосфері зріс приблизно на 20 частин на мільйон.
Після початку індустріальної доби концентрація CO2 зростала значно швидше: приблизно на 12 частин на мільйон між 1750 і 1850 роками, ще на 50 — до 1960 року та ще на 138 — до 2024 року. До 1960 року баланс маси льодовикової шапки Барнс став від’ємним, і її наступ припинився.
Від 1960 року край шапки відступив на 200–800 метрів. У 1960–1970-х роках приблизно 35% її площі лежали вище снігової лінії, на початку 2000-х цей показник становив близько 3%, а нині такої зони немає. За моделями дослідників, за будь-якого ймовірного сценарію викидів шапка Барнс зникне протягом кількох століть.
