Науковці розповіли як помилки та сумніви допомагали відкриттям

Науковці розповіли як помилки та сумніви допомагали відкриттям

Науковці розповіли, як нульові результати, хибні припущення та перевірка даних допомогли їм зробити відкриття.

Старші науковці розповіли про помилки, хибні припущення та невдалі дослідницькі напрями, які зрештою допомогли їм отримати важливі результати. Добірку таких історій опублікував Nature: фізик Пітер Шохан, хімік Омар Ягі, генетик рослин Кріс Мартін і палеонтологиня Кетрін Беджлі описали, як перевірка даних, готовність змінити позицію й уміння зупинитися впливали на їхню роботу.

 

Перевірки для пошуку помилок

 

Пітер Шохан, заступник речника наукової колаборації LIGO, працює над пошуком гравітаційних хвиль уже 26 років. До першого підтвердженого виявлення сигналу у 2015 році команда опублікувала близько 100 робіт із нульовими результатами. У 2010 році дослідники проаналізували кандидат на значущу подію, який виявився навмисно внесеним тестовим хибним сигналом. Ця перевірка виявила проблему: визначене системою розташування джерела на небі не збігалося з відомим місцем сигналу, оскільки два дзеркала детектора рухалися у неправильному напрямку. Несправність знайшли приблизно за день. За словами Шохана, мета полягає не у повному уникненні помилок, а у створенні достатньої кількості механізмів, щоб швидко їх виявляти.

 

Дані всупереч усталеним уявленням

 

Омар Ягі розповів, що на початку кар'єри скептично ставився до досліджень металоорганічних сполук із порами. Він вважав їх непрактичними, бо після видалення розчинника їхня структура руйнувалася. Однак аспірантка, яку Ягі спершу не хотів брати до лабораторії, продовжила працювати в цьому напрямі та виявила міцні хімічні зв'язки, що стабілізували ранні версії таких структур. Результати невдовзі опублікували в Nature. Ягі зазначив, що змінив свою думку завдяки наполегливості студентки.

 

Помилкова ідентифікація рослини

 

Кріс Мартін спочатку припустив помилку в маркуванні зразка, коли генетичний аналіз двох рослин Solanum ossicruentum із півночі Австралії показав їхнє різне місце на еволюційному дереві. Пізніше він помітив характерні нектароносні залози на листках гербарних зразків із північного краю пустелі Танамі. Виявилося, що один зі зразків належав до іншого виду — Solanum nectarifolium, який згодом описали. Мартін подякував колезі Анджелі Макдоннелл за те, що вона не виключила цей зразок з аналізу.

Кетрін Беджлі, зі свого боку, згадала багаторічню спробу пов'язати розподіл розмірів викопних ссавців із кліматом. Зі зростанням масиву даних картина ставала менш чіткою, а не точнішою. Дослідниця дійшла висновку, що еволюційна історія й кліматичні умови різних континентів надто відмінні, щоб один регіон був моделлю для іншого.