Науковці створили атлас мікрооточення пухлин у 42 типах раку
Науковці проаналізували понад 15 млн клітин і створили атлас мікрооточення пухлин для 42 типів раку.
Дослідники інтегрували дані одноклітинного секвенування з 3381 зразка людей і мишей, щоб створити транскриптомний атлас мікрооточення солідних пухлин у 42 типах раку. Аналіз охопив стромальні та імунні клітини, які впливають на ріст пухлин, їхнє поширення і відповідь на лікування, повідомляє Nature.
Автори відібрали 258 наборів даних зі 197 доступних досліджень на людях і 68 — на мишах. Після фільтрації до аналізу увійшло понад 15,4 млн клітин. Дослідження не включало рак крові та пухлини центральної нервової системи.
Шість основних типів клітин
У людських зразках науковці визначили сім головних типів клітин. Епітеліальні клітини надалі виключили з детального аналізу, зосередившись на шести складових мікрооточення пухлини: фібробластах, ендотеліальних, периваскулярних і нервових клітинах, а також мієлоїдних та лімфоїдних імунних клітинах.
Зокрема, команда виділила чотири великі групи асоційованих із раком фібробластів: антигенпрезентувальні, імуномодулювальні або запальні, міофібробластичні та фібробласти у стані спокою. У межах цих груп виявили сім підтипів, які, за результатами аналізу, зберігалися майже в усіх досліджених типах пухлин і тканин.
Зв’язок із перебігом хвороби
Деякі підтипи фібробластів частіше траплялися у пухлинній тканині, ніж у непухлинній. Наприклад, підтип ISG15+ імуномодулювальних фібробластів був представлений у пухлинах у 6,3 раза частіше, а підтипи міофібробластів LRRC15+ і COL4A1+ — у 3,5 та 2,7 раза відповідно.
ISG15+ імуномодулювальні фібробласти, а також два міофібробластичні підтипи були більш поширеними в пухлинах III–IV стадій порівняно зі стадіями I–II. Аналіз даних TCGA також показав, що вища оцінена кількість антигенпрезентувальних, імуномодулювальних і міофібробластів у більшості типів раку була пов’язана з гіршою загальною виживаністю.
Науковці також створили інтерактивний вебатлас і програмний пакет scTME для подальших досліджень мікрооточення пухлин. Частину обчислювальних висновків перевірили в експериментах in vitro та in vivo.