Посуха та хвороба кролів змінили взаємодію рисей і шулік в Іспанії
Посуха й спад чисельності кролів в Іспанії посилили напади іберійських рисей на гнізда чорних шулік, з’ясували науковці.
У Національному парку Доньяна на півдні Іспанії посуха в поєднанні зі спадом чисельності європейських кролів змінила відносини між іберійськими рисами та чорними шуліками: рисі почали значно частіше розоряти гнізда хижих птахів. Такого висновку дійшли автори дослідження, опублікованого в Nature.
Упродовж трьох десятиліть науковці відстежували взаємодію хижаків на ділянці площею 10 км². Вони проаналізували дані з 1624 гнізд чорних шулік. Іберійська рись і шуліка використовують спільну основну здобич — європейського кроля, хоча за нестачі їжі обидва види переходять на альтернативні корми.
Хвороба скоротила чисельність кролів
У 2013 році місцева популяція кролів почала різко скорочуватися через новий варіант вірусної геморагічної хвороби кролів. Чисельність тварин зменшилася більш ніж на 70%. До цього, у 1993–2012 роках, рисі знищили лише 13 із 904 гнізд шулік — приблизно 1%.
Після падіння чисельності кролів напади рисей на гнізда різко почастішали, але лише в посушливі роки. За таких умов також істотно скорочувалася кількість альтернативної здобичі рисей, зокрема качок у болотистих угіддях. У роки без посухи хижацтво рисей щодо шулік залишалося незначним навіть за низької чисельності кролів.
Майже половина виводку під загрозою
Дослідники зафіксували, що за дуже низької щільності кролів під час посухи рисі знищували до 46% пташенят шулік, які були близькі до вильоту з гнізда. Активне розорення починалося, коли щільність кролів падала нижче одного на гектар — рівня, який автори визначили як мінімально необхідний для виживання та стабільності популяції рисей.
Гнізда, які зазнали нападу, не відрізнялися від інших за висотою, близькістю до боліт, розміром виводку чи віком батьківських птахів. Водночас під такими гніздами виявляли більш ніж утричі більше решток кролів. Автори припускають, що рисі могли використовувати ці рештки як ознаку присутності конкурента та потенційної здобичі в гнізді.
Науковці зазначають, що рисі здатні видиратися на дерева заввишки до 12 метрів і в середньому щодня обходять близько 8 км своєї території. Тому шуліки, за висновками дослідження, не мали очевидної стратегії вибору розташування гнізда, яка б захищала їх від цього хижака.
