Дослідники середнього етапу кар’єри стикаються з нестабільністю в академії
Проєкт трьох британських університетів описав виклики для науковців після здобуття дослідницької незалежності.
Дослідники, які вже здобули наукову самостійність, часто не відчувають стабільності у подальшій академічній кар’єрі: їм доводиться поєднувати дослідження з викладанням, управлінням командами, адміністративною роботою та співпрацею. Таких висновків дійшли учасники проєкту White Rose Established Researchers, повідомляє Nature.
Дослідження кар’єрного етапу
Проєкт реалізували університети Лідса, Шеффілда та Йорка у Великій Британії, щоб підтримати професійний розвиток науковців. Упродовж чотирьох місяців його учасники провели інтерв’ю з 27 дослідниками, які перебувають на усталеному етапі кар’єри, організували дві фокус-групи, надіслали опитування для перевірки висновків і проаналізували доступні в університетах ресурси.
Автори визначили таких науковців як академіків, що досягли функціональної незалежності та інституційного визнання у дослідницькій роботі, але водночас продовжують формувати професійну ідентичність і проходити складні кар’єрні переходи. До ознак цього етапу вони віднесли власний дослідницький порядок денний, уміння отримувати й адмініструвати фінансування, вагомий доробок публікацій, визнання у фаховій спільноті та здатність робити істотний інтелектуальний внесок у свою галузь.
Різні моделі наукової незалежності
Дослідники описали чотири умовні моделі кар’єрної поведінки. Одна з них — «будівничий лабораторії»: науковець не лише розвиває власну програму, а й добирає та навчає працівників, залучає фінансування і створює можливості для команди. Для таких людей успіх дедалі більше залежить від лідерства, делегування та формування дослідницької культури, а не лише від особистої роботи над дослідженнями.
Інша модель — незалежний науковець, чий вплив ґрунтується передусім на ідеях і послідовній інтелектуальній роботі, а не на розширенні групи. Їхнім викликом є зберегти час для глибокої роботи в умовах дедалі фрагментованіших академічних ролей. Такі фахівці також говорили про потребу визнання внеску, який не пов’язаний із великими грантами, зокрема редакторської роботи, інтелектуального лідерства та розвитку наукових спільнот.
«Архітектори проєктів» зосереджуються на масштабних спільних дослідженнях, міждисциплінарних командах і партнерствах між установами. Для них важливо зберігати цілісне розуміння мети, одночасно керуючи кількома проєктами, а також обирати, які нові можливості підтримувати, а від яких відмовлятися.
