Ethernet відзначає 46 років від публікації першої специфікації

30 вересня 1980 року компанії Digital Equipment Corporation, Intel і Xerox опублікували версію 1.0 специфікації Ethernet. Стандарт, відомий як DIX — за першими літерами назв трьох компаній, — став основою для з’єднання комп’ютерів у локальних мережах і згодом набув глобального поширення.

Про історію публікації специфікації повідомляє Tom's Hardware. До цього Ethernet існував в експериментальному вигляді в дослідницькому центрі Xerox PARC у 1970-х роках.

Відкритий для виробників стандарт

До появи DIX-випуску виробники комп’ютерів обережно ставилися до вбудованого підключення до локальних мереж: окремий мережевий адаптер міг виявитися несумісним з обладнанням інших постачальників. Специфікація дала змогу будь-якому виробнику використовувати Ethernet у власних апаратних реалізаціях, що сприяло поширенню технології.

Початкова версія Ethernet працювала через коаксіальний кабель і забезпечувала швидкість до 10 Мбіт/с. Через п’ять років технологія перейшла на адаптери з BNC-роз’ємами.

Зростання швидкостей

У 1990 році з’явилися роз’єм RJ45 і кабельна система 10BASE-T на основі витої пари, яка також підтримувала швидкість 10 Мбіт/с. У 1995 році швидкість Ethernet зросла вдесятеро — до 100 Мбіт/с, а ще через чотири роки дебютував гігабітний Ethernet зі швидкістю 1 Гбіт/с.

Ethernet у сучасних мережах

Сучасні персональні комп’ютери часто мають Ethernet-порти з позначенням 2.5G або 10G. Для надійного підключення на 10 Гбіт/с зазвичай рекомендують кабелі категорії Cat6a або вищої. У дата-центрах застосовують Ethernet-з’єднання зі швидкістю понад 800 Гбіт/с через сучасну волоконну оптику.

Попри розвиток Wi‑Fi 7, дротовий Ethernet зберігає переваги у швидкості, низькій затримці та стабільності з’єднання. Тому для компактних ПК і ноутбуків без роз’єму RJ45 можуть використовувати адаптери USB Type-C — RJ45 у місцях, де доступна дротова мережа.