Історик Кайл Гарпер простежив вплив людей на втрату видів від льодовикового періоду

Історик Кайл Гарпер простежив вплив людей на втрату видів від льодовикового періоду

Історик Кайл Гарпер у книзі простежив, як людська діяльність від доісторичних часів впливала на втрату видів тварин.

Історик Кайл Гарпер у книзі The Last Animal: Human History and the Fate of Life on Earth from the Ice Age to the Sixth Extinction простежує, як людська діяльність змінювала тваринний світ від доісторичних часів до сучасної кризи біорізноманіття. Як пише Nature, автор поєднує дані екології, наук про Землю та екологічної історії, щоб показати тривалість цього процесу.

Гарпер починає розповідь із поширення давніх людей, зокрема після появи Homo erectus майже два мільйони років тому. Це розселення збігається з помітним зникненням великих тварин із викопного літопису. Причини цього остаточно не встановлені: частина науковців вказує на зміну клімату, тоді як Гарпер припускає суттєву роль полювання. Зокрема, є вагомі докази причетності людей до вимирання багатьох видів черепах.

 

Зміни задовго до промислової доби

 

За викладом автора, люди впливали на тваринні спільноти задовго до виникнення землеробства. Взаємовигідні зв’язки з великою рогатою худобою, ламами та собаками стали основою одомашнення і селекційного розведення. Доісторичні поселенці Кіпру цілеспрямовано завезли на острів диких кабанів і ланей для полювання, назавжди змінивши місцеву екосистему.

У наступні століття на біорізноманіття впливали вирубування лісів, урбанізація та комерційне рибальство, яке ще від середньовіччя порушувало складні морські харчові мережі. Із XIX століття промислове сільське господарство, залізниці, холодильні технології та фармацевтичні препарати дали змогу вирощувати величезну кількість худоби й курей далеко від міст, які вони забезпечували продовольством.

 

Міждисциплінарний підхід

 

Книга наводить і приклад Індії 1990-х років, коли фермери застосовували знеболювальний препарат диклофенак для старої худоби. Речовина залишалася в організмах тварин і отруювала грифів, що поїдали їхні туші, внаслідок чого чисельність птахів різко скоротилася.

Гарпер наголошує, що для вивчення втрат видів потрібні докази з різних дисциплін. У розділах про доісторичний період він спирається на викопні рештки, археологічні знахідки та давню ДНК, а в історичних частинах — на письмові джерела, зокрема колоніальні свідчення. Він також звертає увагу на Маскаренські острови, де після прибуття і подальшого заселення європейцями у XVI–XVII століттях зникло понад 50 видів тварин, зокрема додо. Точний внесок завезених рослин, тварин, хвороб, вирубування лісів і полювання в ці вимирання досі складно розділити.