Мантійні потоки могли сформувати Велику незгідність Землі
Геологи змоделювали, як рухи мантії та давнє зледеніння могли сформувати Велику незгідність у геологічному літописі Землі.
Рух гарячих порід у мантії Землі міг разом із давнім зледенінням сприяти утворенню Великої незгідності — масштабного розриву в геологічному літописі, де кембрійські відклади лежать поверх значно давніших порід. Такого висновку дійшли геологи Ніколас Фламан і Сантош Дхунгана у дослідженні, опублікованому в журналі Nature.
Як повідомляє Ars Technica, у Великому каньйоні цей розрив видно між древніми кристалічними породами внизу та пісковиками, що сформувалися в кембрійський період, коли життя почало активно урізноманітнюватися. Тривалість пропущеного відтинку геологічного часу в різних місцях становить від 200 мільйонів до понад мільярда років.
Підняття континентів і льодовики
Найдавніші осадові породи над Великою незгідністю у Північній Америці датують періодом від 635 до 482 мільйонів років тому. Геологи простежили її на більшій частині Північної Америки, а також у районах Північної Європи та Північного Китаю.
Одним із головних пояснень утворення розриву було давнє зледеніння між приблизно 720 та 635 мільйонами років тому. Льодовики значно ефективніше за річки стирають поверхню гірських порід. Водночас, якби причиною було лише глобальне зледеніння, така геологічна межа мала б бути помітною всюди, чого вчені не спостерігають.
Моделювання мантійної конвекції
Дослідники виконали шість моделей мантійної конвекції за останній мільярд років, використовуючи реконструкції руху тектонічних плит. За їхньою інтерпретацією, давнє ядро Північної Америки — Лаврентія — тривалий час піднімалося над висхідними потоками мантії, а в кембрії почало опускатися. П'ять із шести моделей показали таку послідовність для Лаврентії, а чотири — для Північної Європи й Північного Китаю.
Самого повільного підняття було недостатньо, аби прибрати значний шар порід, однак воно могло створити умови для льодовикової ерозії. Коли континенти опускалися в кембрійський період, море затоплювало розмиті поверхні та вкривало їх новими осадами.
Автори також припускають, що інтенсивне руйнування порід могло винести в океани мінеральний матеріал перед кембрійським вибухом. Водночас Фламан наголосив, що динаміка мантії була лише однією із сил, які діяли в цей період.
