NASA планує запустити ядерний космічний апарат до Марса у 2028 році

NASA планує до кінця 2028 року запустити безпілотний міжпланетний апарат Space Reactor-1 Freedom із ядерним реактором. За планом агентства, апарат має прибути на Марс у 2029 році та стати першим космічним кораблем для міжпланетної місії, що працюватиме від ядерного реактора.

Як повідомляє MIT Technology Review, на проєкт NASA готове спрямувати близько $2 млрд. Апарат використовуватиме ядерну електричну тягу: реакція поділу атомів урану вироблятиме тепло й електроенергію, а вона іонізуватиме газ. Іонізований газ викидатимуть із корабля за допомогою магнітних полів, створюючи тягу.

Будова та принцип роботи

За даними NASA, реактор SR-1 матиме потужність щонайменше 20 кіловатів і розміщуватиметься в передній частині апарата. У задній частині буде встановлено систему живлення та рушійну установку. Великі радіаторні панелі мають відводити тепло від реактора у вакуум космосу.

Ядерна електрична тяга забезпечує невелику тягу, однак здатна ефективно працювати тривалий час. Якщо SR-1 виконає місію за планом, переліт до Марса триватиме приблизно рік. Така технологія потенційно може зробити далекі польоти ефективнішими та скоротити час перебування астронавтів під впливом космічної радіації.

Випробування і безпека

Перед польотом реактор має пройти наземні випробування, зокрема перевірку здатності витримати навантаження під час запуску ракети. З міркувань безпеки реактор планують увімкнути приблизно через два дні після старту, коли апарат перебуватиме на значній відстані від Землі.

Розробкою реактора займається Idaho National Laboratory. Керівник програми SR-1 Стів Сінакoр заявив виданню, що закупівля основних компонентів уже триває, а інтеграція енергетичного та рушійного модулів просувається стабільно. У NASA розраховують вкластися у графік запуску наприкінці 2028 року.

США раніше неодноразово запускали й припиняли програми ядерних космічних рушіїв. Останнім таким проєктом була програма DRACO NASA та Міністерства оборони США, яку закрили у 2025 році через високу вартість експериментів, складність безпечних наземних випробувань і цінову конкуренцію зі звичайними ракетними технологіями.