Науковці досі не пояснили природу тривалих затриманих радіолун

Природа тривалих затриманих радіолун, які інколи повертаються через кілька секунд після передавання сигналу, залишається невстановленою майже століття після перших спостережень. Як повідомляє Space.com, дослідники розглядають кілька природних механізмів, пов’язаних з іоносферою та магнітосферою Землі, однак жоден із них не пояснює всі історично зафіксовані випадки.

Перший відомий опис явища зробив у 1927 році норвезький цивільний інженер і радіоаматор Йорген Гальс. Слухаючи передачі короткохвильової радіостанції з Ейндговена в Нідерландах, він чув повтори сигналів приблизно через три секунди після оригінальної трансляції. Гальс повідомив про спостереження норвезькому фізику Карлу Стермеру, який разом із фізиком Бальтазаром ван дер Полом зміг відтворити феномен, але не встановив його причину.

Чим відрізняються такі відлуння

Звичайне радіолуна виникає, коли сигнал відбивається від об’єкта або проходить довшим шляхом. Тривалими затриманими радіолунами зазвичай називають сигнали, що повертаються більш ніж через 2,7 секунди після передавання. Їх дослідження ускладнюють непередбачуваність явища, а також значні відмінності у тривалості та характері затримок.

У 1980-х роках дослідники Р. Дж. Відмар і Ф. В. Кроуфорд проводили на Алясці експерименти з виявлення таких сигналів. Вони припустили, що радіохвилі можуть захоплюватися між іонізованими атмосферними шарами та поширюватися на великі відстані.

Можливі механізми

Дослідник Університету Осло Сверре Гольм запропонував механізм магнітосферного спрямованого відлуння. За цією моделлю радіохвилі можуть потрапляти в електрично заряджені ділянки верхніх шарів атмосфери й рухатися вздовж ліній магнітного поля далеко в магнітосферу. За певних умов сигнал здатен досягти протилежної півкулі та повернутися до Землі.

Водночас Гольм зазначив, що цей механізм не пояснює історичні затримки тривалістю від 3 до 30 секунд. Магнітосферні спрямовані відлуння зазвичай затримуються лише на кілька сотень мілісекунд і пов’язані з частотами від 1 до 4 МГц, тоді як ранні спостереження фіксувалися приблизно на 9,55 МГц.

Інші версії

Серед інших гіпотез — перехід радіоенергії у повільніші плазмові хвилі у верхній атмосфері з подальшим перетворенням назад на електромагнітний сигнал. Також розглядалася можливість впливу плазмових хмар сонячного походження. У минулому висувалися й спекулятивні версії про позаземні технології, однак сучасні дослідники переважно зосереджуються на природних поясненнях.