Огляд Digger назвав нову стрічку Іньярріту суперечливою та сильною
Digger з Томом Крузом зібрав $20 млн за перший вікенд. Огляд відзначив суперечливу форму та сильний фінал стрічки Іньярріту.
Фільм Digger режисера Алехандро Гонсалеса Іньярріту з Томом Крузом у головній ролі за перший вікенд зібрав у світовому прокаті $20 млн за бюджету $125 млн або більше. Водночас оглядачка Ars Technica назвала стрічку навмисно дратівливою, але зрештою переконливою завдяки емоційному фіналу.
Картина стала першим англомовним фільмом Іньярріту після «Легенди Г'ю Гласса» 2015 року. Критики й глядачі, за оцінкою видання, відреагували на неї полярно: одні підтримали сміливі творчі рішення режисера, інші вважали фільм практично непридатним для перегляду.
Катастрофа і театральний поворот
На початку сюжету герой Круза Діґґер Роквелл дізнається про вибух на буровому об'єкті його компанії в Гренландії. Через метан під льодом відколюється льодовий шельф розміром зі штат Меріленд, який назвали Джуді; він рухається до узбережжя Норвегії. Роквелл разом із президентом США Компсоном, якого грає Джон Гудмен, вирішують не розголошувати загрозу, сподіваючись, що крижана маса може розтанути в Атлантиці.
Згодом з'ясовується, що ці події є частиною сатиричної вистави «Fossil Fools». Круз грає актора Кертіса Марксона, який виконує роль Роквелла під час фінальної репетиції перед прем'єрою. Його персонаж конфліктує з режисеркою постановки Ганною, роль якої виконує Софі Вайлд, і водночас непокоїться через зникнення доньки, що вилетіла з Ямайки напередодні урагану шостої категорії.
Фінал через 25 років
У фінальній частині Кенні у виконанні Джессі Племонса пояснює, що дія рамкового сюжету відбувається через 25 років після катастрофи, яка перетворила світ на антиутопію. Він є племінником справжнього Діґґера Роквелла та придбав права на відновлення вистави, аби люди, які втратили близьких, могли переживати горе й гнів через історію її головного персонажа.
Оглядачка відзначила гру Круза, зокрема його переходи між гучним і самовпевненим Роквеллом та тривожним Марксоном. На її думку, стрічка радше наближена до абсурдистського театру, ніж до сатири або чорної комедії, а надмірність окремих сцен є частиною авторського задуму.
