Салют-3 випробував гармату на орбіті у 1975 році
Станція «Салют-3» у 1975 році, за історичними даними, провела єдине відоме випробування автоматичної гармати на орбіті.
Радянська військова орбітальна станція «Салют-3», за наявними історичними даними, 24 січня 1975 року провела єдине відоме випробування автоматичної гармати в космосі. Тест відбувся після повернення екіпажу на Землю, за кілька годин до запланованого зведення станції з орбіти, повідомляє BBC News.
Історик Анатолій Зак, який веде сайт Russian Space Web, підтвердив, що гармату справді застосували на орбіті. За його словами, детальніше уявлення про її вигляд вдалося отримати лише після трансляції російської військової програми «Воєнная приёмка», яка показала пристрій з кількох ракурсів. На основі цих кадрів він створив тривимірну реконструкцію установки.
Озброєння для станції «Алмаз»
Гармату розробляли для програми військових орбітальних станцій «Алмаз», яку приховували за публічною програмою станцій «Салют». Частину цих апаратів офіційно представляли як цивільні, хоча їх створювали також для розвідки за допомогою камер та іншого обладнання для збору даних.
Розробкою займалися в московському конструкторському бюро «Точмаш» під керівництвом конструктора озброєнь Олександра Нудельмана. Основою стала авіаційна автоматична гармата Ріхтера Р-23. У різних історичних описах орбітальний варіант називають або модифікованою 23-міліметровою системою, або 14,5-міліметровою гарматою, створеною командою Нудельмана. Оцінки темпу стрільби також різняться — від 950 до кількох тисяч пострілів за хвилину.
Випробування перед зведенням з орбіти
Гармата була жорстко закріплена на корпусі станції, а не встановлена на поворотній башті. Для наведення космонавти мали використовувати оптичний приціл, однак ціль потрібно було брати на приціл, розвертаючи всю 20-тонну станцію.
Під час орбітального тесту одночасно із пострілами, за повідомленнями, увімкнули маневрові двигуни станції, щоб компенсувати віддачу в умовах мікрогравітації. За різними даними, було випущено приблизно 20 снарядів — одним залпом або кількома чергами. Згодом усі вони, як вважають, згоріли в атмосфері Землі.
Докладні результати експерименту публічно не розкривали. Надалі для оборони радянських станцій розглядали застосування ракет-перехоплювачів, а розвиток дешевших безпілотних розвідувальних супутників зробив продовження програми «Алмаз» менш доцільним.
